Наш обов’язок пам’ятати подвиг народу і шанувати наших героїв

 

В історії є події, які залишають глибокий відбиток у людській пам'яті. До таких подій, безумовно, слід віднести 22 червня День скорботи і вшанування пам'яті жертв в Україні, початок Другої світової війни.

22 червня 1941 р. о 3-й годині 15 хвилин німецька артилерія та авіація нанесли несподіваний масовий удар по радянських військах. Мирне життя перервалося теплим літнім ранком, назавжди змінивши долі мільйонів людей. Цей наступ став початком німецько-радянської війни, або бойових дій на Східному фронті Другої світової війни.

 

Рано-вранці німецька армія почала бомбардування військового заводу №43 у Києві по Брест-Литовському шосе. Неподалік від Києва бомби падали на аеродром Жуляни і вокзал. В перші години війни жертвами ворожих атак стало 25 осіб - працівники заводу "Більшовик". Одна з перших бомб на території міста впала в районі студії Довженка. За спогадами ветеранів, паніки в місті перші кілька днів не було. 22 червня війна вже була оголошена, але люди йшли в цирк, вистави проходили з аншлагом. Під час перших бомбардувань продавщиці відмовлялися йти з магазину, побоюючись, що товар розкрадуть. Офіційний наказ про мобілізацію з'явився лише 23 червня. В цей день в армію призвали 200 тис. осіб. У київській пресі про війну почали писати 24 червня, повідомляючи про те, що радянські війська успішно відбивають удари противника, і закликаючи чоловіків вступати до лав Червоної армії. Але насправді зброї не вистачало. У перші дні війни на 50 чоловік було по три гвинтівки. Кияни почали зводити укріплення і рити окопи в місті в районі Хрещатика в перші дні після оголошення про наступ німецьких військ. 11 липня почалася оборонна операція, в результаті якої загинуло понад півмільйона осіб. В перші ранкові години 22 червня 1941 року бомбардувань зазнали також Житомир і Севастополь. Почалася війна на кордоні з СРСР.

 

Керівництво СРСР і командування Червоної армії виявилися зовсім не готовими до такого розвитку подій. Червона армія, мобілізована до західних кордонів, чекала наказу перейти у наступ і воювати «малою кров'ю» на «чужій території», як це планував Сталін. Однак Гітлер випередив його всього на кілька тижнів. Радянський Союз не готувався до оборони, а тому приголомшливий удар Вермахту призвів до загального колапсу і воєнної катастрофи Червоної армії 1941 року. Сталін ніяк не хотів повірити в те, що Гітлер наважився атакувати першим. «Батько народів» вважав, що це всього лиш провокації німців, за допомогою яких вони хотіли розладнати плани радянського командування та зірвати терміни початку сталінського наступу, а тому наказував своїм військам не реагувати на німецькі обстріли, "не відкривати вогонь" і "не піддаватися на провокації'. Перший день воєнних дій на Південно-Західному фронті ще не окреслив майбутньої трагедії радянської групи армій. Запеклі бої 22 червня зав'язалися на Перемишльському укріпрайоні, а також на смузі 6-ї радянської армії генерала І. Музиченка, яка утримувала 170-кілометровий фронт від м. Христинополя (зараз м. Червоноград) до м. Радимна. До вечора 22 червня 1941 р. в Москві остаточно переконалися, що це справжня війна, адже Вермахт прорвався на радянську територію на 35-50 км. Основний удар німецької 1-ї танкової групи та 6-ї піхотної армії був спрямований на "Сокальський кордон". Радянські війська концентрувалися на південний захід від місця прориву противника на Львівському "балконі". Тільки тоді було вирішено реалізувати плани наступу на захід, розроблені перед тим. Незважаючи на ситуацію на фронтах, ввечері 22 червня 1941 р. нарком оборони С. Тимошенко надіслав командувачам фронтів директиву, в якій постановив, щоб до 23-24 червня спланованими і зосередженими ударами ліквідувати два угрупування противника, і таким чином перейти в наступ на територію Польщі для подальшого просування в Європу.

 

З перших днів початку війни Німеччини проти СРСР керівники Великобританії та США виступили з заявами про підтримку у цій війні Радянського Союзу. 1 січня 1942 р. у Вашингтоні 26 країн підписали Декларацію Об'єднаних Націй, в якій проголошувалося, що держави-учасниці зобов'язуються спрямовувати всі свої ресурси на боротьбу проти агресорів, співпрацювати між собою і не укладати сепаратного миру з державами "осі". Радянське керівництво вирішило завдати німецьким військам нового удару на Півдні, в Україні, з метою звільнити Харків та промисловий район Донбасу. 12 травня 1942 р. розпочалася Харківська операція. Радянські війська швидко звільнили Чугуїв, Мерефу, досягли Ізюма. Однак такі масштабні наступальні дії виявились передчасними. Сил для успішного завершення операції було недостатньо. 17 травня німці завдали потужних флангових контрударів наступаючим військам Червоної армії. Як наслідок, 25 травня значна частина радянських підрозділів, які брали участь у Харківській операції, потрапила в оточення на захід від Сіверського Дінця. В полоні опинилося 240 тис. солдатів та офіцерів, знищено або захоплено 2026 гармат і 1349 танків. У тому ж місяці закінчилась провалом Керченська операція (спроба радянських військ деблокувати Севастополь), яка обійшлася лише полоненими 140 тис. бійців. Військова ініціатива знову перейшла до рук ворога. 4 липня 1942 р. німецькі війська захопили Севастополь. 22 липня після захоплення м. Свердловська Ворошиловградської обл. гітлерівці остаточно окупували всю територію УРСР.

 

Щорічно 22 червня Україна вшановує пам'ять синів та дочок українського народу, полеглих під час війни 1941 -1945 років, їх подвигу та жертовності. Пам'ятна дата встановлена на державному рівні в 2000 році, а затвердив її своїм указом Президент України Леонід Кучма. Наш обов'язок пам'ятати подвиг народу і шанувати героїв, які загинули в 1941-1945 роки в боротьбі за мирне майбутнє країни.

 

Людмила ТОПОЛЬНИЦЬКА, вчитель історії Вапнярської школи №1